Психофізіологічна суть і критерії монотонності праці

Важливим мотивом високопродуктивної праці є змістовна робота, яка стимулює творчу активність та ініціативу працівника, розвиває його фізіологічний та інтелектуальний потенціал. Однак, як уже за­значалося, науково-технічний прогрес часто супроводжується над­мірним розчленуванням технологічного процесу на прості операції або її елементи. Поопераційний поділ праці набув особливого поши­рення в потоково-конвеєрному, масовому, крупносерійному вироб­ництві, де на робочому місці постійно або тривалий час виконується одна або обмежена кількість операцій.

Раціональний поділ праці забезпечує високий рівень спеціаліза­ції і сприяє підвищенню продуктивності праці, оскільки:

• у працівників формуються і закріплюються трудові навички внаслідок вправ, виключаються зайві рухи, зменшуються за­трати енергії;

• встановлюється чіткий ритм, який активізує нервову діяль­ність, а через неї діяльність усіх органів і систем працівника;

• забезпечується раціональна організація робочих місць відпо­відно до послідовності виконання трудових операцій;

• забезпечується автоматична подача деталей і заготовок на кожне робоче місце, що зменшує час на допоміжні роботи;

• створюється можливість підбирати персонал з урахуванням ін­дивідуальних здібностей;

• скорочується період виробничого навчання в зв'язку з просто­тою виконуваних операцій.

Поряд з позитивними сторонами потоково-конвеєрний спосіб ор­ганізації виробництва має і недоліки. Основні з них такі:

• жорстка регламентація діяльності внаслідок стабільних темпу і ритму, які не можуть бути оптимальними для всієї групи пра­цівників;

• перенапруження окремих груп м'язів;

• відсутність зміни діяльності, що не забезпечує відпочинку пра­цюючим групам м'язів у процесі праці;

• виникнення у працівників такого стану, як монотонність, що ви­являється в незацікавленості і байдужості до роботи та призво­дить до зниження продуктивності праці.

Слід зазначити, що монотонія виникає не тільки на конвеєрних роботах. Вона характерна і для одноманітної ручної праці, яка по­ширена в багатьох галузях народного господарства. Навіть на меха­нізованих і частково автоматизованих потокових лініях ручною працею зайнято ЗО—35% робітників.

Важливою передумовою появи монотонних робіт є розвиток на­півавтоматичного виробництва і автоматизованих систем керування. Основними функціями працівника є нескладні, одноманітні рухи, які повторюються тисячі разів за зміну, або функції спостереження, керування і контролю за роботою системи.

Наслідки монотонності такі:

• швидкий розвиток втоми в зв'язку з локалізацією м'язових і нервових навантажень;

• гіподинамія;

• розвиток неврозів;

• незадоволення роботою і зниження творчої активності пра­цівника;

• підвищена плинність кадрів.

Монотонність у перекладі з грецької означає одноманітність. В психологічній літературі поняттям «монотонність» характеризують особливий психічний стан, який виникає у людини як реакція на од­номанітну і бідну на враження діяльність. У соціально-економічній літературі монотонність пов'язується з надмірним розчленуванням трудового процесу на прості елементи (операції).

Психофізіологічна суть монотонності пояснюється закономірно­стями взаємодії процесів збудження і гальмування.

Основні ознаки монотонних робіт такі:

• малоелементний склад, тобто структурна одноманітність і про­стота трудових дій;

• незначна тривалість виконання однотипних трудових опера­цій і дій;

• висока повторюваність трудових операцій і дій за одиницю часу. Згідно з ученням І. П. Павлова про вищу нервову діяльність для кожного умовного рефлексу в корі головного мозку є своя точка прикладання, тобто нервова клітина, яка відповідає за цей рефлек­торний акт. Це означає, що кожною трудовою дією або трудовим рухом управляє спеціальна нервова клітина або група нервових клі­тин. При виконанні простих одноманітних операцій і дій в стані збудження знаходиться обмежена кількість нервових клітин. За образ­ним висловлюванням І. П. Павлова, у цьому разі має місце «довбання в одну клітину». Внаслідок цього відбувається швидке виснаження енергетичних речовин в працюючих коркових центрах, і процес збудження в них змінюється процесом охоронного гальмування.

Відновлювальна функціональна система блокує робочий акт, Щоб запобігти перенапруженню і виснаженню нервових клітин. При Цьому гальмування в працюючих коркових центрах розвивається на фоні загального гальмування в корі головного мозку, яке було необ­хідною умовою формування робочої домінанти. Отже, охоронне галь­мування при монотонних роботах виявляється в сонливості працівника і відчутті стомленості, що виключає можливість їх виконання без напруження волі. На думку М. І. Виноградова, у фізіологічній основі монотонності лежить гальмівна дія одноманітних повторних подразників, яка проявляється тим швидше і глибше, чим більш об­межена подразнювальна область кори, тобто чим простіший склад подразникової стереотипної системи.

Монотонна робота, як і всяка інша, викликає втому і появу від­чуття стомлення. Саме це і зумовило наявність двох точок зору на проблему монотонності. Одні вчені розглядають монотонність як різновид втоми. Інші, навпаки, вважають монотонність самостійним явищем, незважаючи на схожість фізіологічного механізму втоми.

Спільним для монотонності і втоми є те, що вони впливають на працездатність і переживаються як неприємне відчуття. Відмінність між ними полягає у тому, що:

— втома зумовлюється важкістю роботи, а монотонність може мати місце при виконанні легкої, невтомливої роботи;

— втома є фазовим процесом у динаміці працездатності, а моно­тонність характеризується хвилеподібною кривою, тобто періодич­ними підвищеннями і спадами;

— втома посилює психічне напруження, а монотонність послаб­лює його.

Залежно від переважаючого навантаження розрізняють два види монотонності: рухову і сенсорну.

Рухова монотонність характеризується одноманітними трудови­ми рухами і діями, коли навантаження припадає на обмежені групи м'язів. Це, як правило, штампувальні, шліфувальні, прості верстатні роботи, праця на конвеєрі, напівавтоматизованих лініях, ручні до­поміжні роботи тощо.

Сенсорна монотонність має місце у випадках, коли діяльність працівника пов'язана з тривалим пасивним спостереженням, з сприй­манням одноманітної інформації, або характеризується браком інфор­мації, що надходить, а значить обмеженим впливом на нервову си­стему виробничих сигналів.

Відмічається також монотонний вплив на людину навколишньо­го виробничого середовища.

Суб'єктивне переживання монотонії проходить у формі фазного розгортання таких психічних станів, як перенасичення, зниження психічної активності, нудьга, апатія і байдуже ставлення до роботи, стомлення, сонливість.

Таким чином, монотонія — неспецифічний стан, зумовлений негативними змінами в направленості особистості, який супро­воджується переживанням одноманітності, що виражається в формі апатії і нудьги, з наступним зниженням психофізіологіч­ної і трудової активності.

Психічне перенасичення характеризується як емоційне психофі­зіологічне напруження, яке виникає у працівника на фоні вкрай не­гативного ставлення до одноманітної роботи і виявляється в нама­ганні припинити її, різкому зниженні ефективності праці. Воно має трифазну динаміку емоційних станів: незадоволення — роздрату­вання — афект, який виявляється в формі різкого припинення робо­ти, гніву, конфліктності.

Стан перенасичення відповідає утворенню в корі головного моз­ку концентрованого збудження, яке індуктує в інших відділах мозку гальмування. Однак тривала сумація збуджень в цій ділянці призво­дить до поступового виснаження нервових клітин і розвитку охо­ронного гальмування. Підтримання за допомогою вольових зусиль активності нервових клітин на фоні охоронного гальмування зумов­лює появу в поведінці працівника різних афективних дій (аж до від­мови працювати).

Стан пониженої психічної активності виявляється в послаблен­ні психічних функцій, зокрема уваги, в сповільненні швидкості про­цесів сприймання, рухових реакцій, що призводять до втрати пиль­ності, погіршення контролю і самоконтролю. Такий стан характер­ний переважно для робіт, які відзначаються сенсорною монотонніс­тю (робота операторів, водіїв автотранспорту). Швидкість реакції різко зменшується і миттєва реакція стає неможливою, що створює психологічні передумови для аварій і виробничого травматизму.

Нудьга за психологічним змістом являє відносно спокійне пережи­вання працівником зниженого інтересу до роботи. Це пасивний стан, який характеризується зниженням трудової активності, бажанням від-воліктися, поговорити. Нудьга безпосередньо не залежить від змін у фізіологічному субстраті. При цьому стані в корі головного мозку пе­реважають процеси гальмування, однак разом з тим є невелика ділян­ка збудження, пов'язана з виконанням одноманітної роботи або очі­куванням її закінчення. Нудьга подібна до очікування і пов'язана з бажанням змінити умови для можливої активної діяльності.

Сонливість — постійний супутник деяких монотонних робіт, особ­ливо небезпечна, коли від працівника вимагається напружена увага і висока пильність. Сонливість виникає найчастіше за умов сенсорної монотонії, рідше — за умов рухової монотонії (на конвеєрі). Для цьо­го стану характерне переважання в корі розлитого гальмування.

Усі ці стани тісно взаємопов'язані і можуть переходити один в другий.

Багатьма дослідженнями встановлено, що залежно від індивіду­ально-психологічних особливостей люди по-різному ставляться до монотонних робіт і по-різному переживають пов'язані з ними пси­хічні стани. Одні працівники відчувають сильно виражену нудьгу, інші — задоволені простою роботою, треті — активно намагаються урізноманітнити трудовий процес, привносячи елементи творчості. В зв'язку з цим важливе значення має вивчення таких професійно важливих якостей, які формують психологічну структуру спеціаль­них здібностей людини до монотоностійкості.

Монотоностійкість— це спеціальна здібність людини, яка ха­рактеризується низькою чутливістю до одноманітності, схильністю до однотипної діяльності, домінуванням позитивних емоційних ста­нів, високою продуктивністю праці, що забезпечує реалізацію осо­бистого потенціалу при тривалому виконанні монотонної роботи.

Західні психологи розрізняють «монотонофільність» і «моното-нофобність». Монотонофіли — особи, які сприймають одноманітну роботу як найбільш приємну; монотонофоби, навпаки, сприймають монотонну роботу як неприємну. Навряд чи варто перебільшувати любов до монотонної роботи. Таких людей, за соціологічними до­слідженнями, не більш як 3%.

Інтегральним показником монотоностійкості можна вважати час, після якого у працівника виникає монотонія і психічне перенаси­чення. При цьому центральне місце в структурі монотоностійкості належить мотиву і меті діяльності. Саме мотив і мета значно впли­вають на систему психічних процесів і станів, хоча і не виключають розвиток монотонії.

Остання залежить від багатьох факторів, які визначають ступінь монотонності роботи. Критеріями монотонності праці є повторюва­ність трудових прийомів і дій за одиницю часу, тривалість операції і рівень її складності. Однак цих показників недостатньо, оскільки ступінь монотонності операції навіть при значному часовому інтер­валі, але меншому елементному складі, може бути вищим, ніж при виконанні багатоелементної операції з незначним часовим циклом кожного елемента. Залежно від поєднання кількох ознак розрізня­ють чотири категорії монотонних робіт.

Таблиця 5


9228541433952313.html
9228624585023724.html
    PR.RU™